Огляд гри Copycat: бути кішкою складніше, ніж здається

Давайте чесно: я не думав, що плакатиму через гру про кішку. Я готувався до чогось милого, затишного, може, навіть трохи сентиментального. Але Copycat — це не про «мур-мур, погладь мене». Це історія про ідентичність, втрату, дім і те, як легко тебе можуть замінити — навіть якщо ти пухнаста істота, яка просто хотіла належати комусь.

У центрі — домашня кішка, яку забирає літня жінка з притулку. Спершу все здається ідеальним: дім, турбота, тиша. Але з часом господиня захворює — і тут у дім приходить… інша кішка. Так, копія. І вона забирає твоє місце.

Copycat не боїться піднімати важкі теми. Тут і страх смерті, і самотність, і втрата себе. Але головне — відчуття, що тебе можна підмінити. І це звучить не лише для кішок, згодься.

Половина гри — це погляд із позиції «справжньої» кішки. Друга — історія тієї, хто прийшла після. І тут вже починаються цікаві моральні зсуви: хто має право бути «домашньою»? Хто винен, якщо всі просто намагаються вижити?

Графіка тут — не для «вау-ефекту», а для відчуття. Мінімалістична, м’яка, майже камерна. Все ніби з альбому спогадів: приглушені кольори, прості локації, нічого зайвого. І саме тому працює. Тут не про картинку — тут про стан.

Анімації кішки — окрема розмова. Розробники явно провели багато годин, вивчаючи котячу поведінку, бо всі ці дрібниці — як вона потягується, підгинає лапи, дивиться в нікуди — настільки правдоподібні, що хочеться перевірити, чи в тебе часом не запущене вікно з камерою спостереження за власним котом. І так, тут кішка виглядає справжнішою, ніж більшість NPC у ААА-іграх.

Музика — тиха, акуратна, піаністична. Як супровід до листа, який ти не можеш наважитися відкрити. Звуки — від муркотіння до скрипу підлоги — створюють ефект присутності. Гра звучить дуже живо, і, здається, навіть надто — бо в деякі моменти я просто сидів і слухав, як кішка дихає.

Геймплей тут неспішний — більше схожий на інтерактивну новелу, ніж на класичну гру. Ви керуєте кішкою, досліджуєте дім, нюхаєте речі, слухаєте внутрішні думки й поступово відкриваєте історію. Усе працює через дрібні дії: притулитися до ноги, посидіти біля ліжка, втекти, коли приходить чужа.

І хоча технічно це «ходьба симулятор», насправді це досвід. Якщо коротко: механіка проста, але відчуття — складні.

Плюси і мінуси

✅ Що сподобалося:

• Сильна емоційна історія

• Унікальна перспектива (грати за кішку — але не як у Stray, а глибше)

• Красива анімація і живі рухи

• Гуманістична тематика, що працює як метафора для людей

❌ Що могло бути краще:

• Доволі коротка (можна пройти за 2–3 години)

• Деякі сцени здаються затягнутими, якщо ви не в настрої «відчути»

• Темп — дуже повільний. Якщо ви чекали котячого екшену — вам не сюди

Copycat — це не гра, а ніжна кіноісторія про те, як болить втрата дому. Це історія про кішку, яка просто хотіла любити й бути потрібною. А потім світ вирішив, що її місце можна заповнити іншою. І вона — як і ми всі — намагається зрозуміти: а хто я тепер?

Це гра про справжню втрату, про біль, що не кричить, а тихо сидить поряд. І якщо у вас є серце, яке хоч трохи розуміє, що таке бути заміненим — ця гра проб’є.

Оцінка: 9/10 — за те, що змусила мене мовчки сидіти, обійнявши свого кота, ще довго після титрів.