Симулятор "золотої лихоманки" для тих, хто не хоче виходити з дому

Ви любите купувати нерухомість? В реальному світі це зазвичай означає іпотеку на тридцять років та депресію, але в Hole Digging Master на Nintendo Switch все набагато прозаїчніше. Ви купуєте будинок за копійки лише тому, що в оголошенні було написано: «На задньому дворі зарито скарби». І замість того, щоб перевіряти стан сантехніки, ви берете в руки лопату і починаєте перетворювати свій газон на швейцарський сир. Це гра, яка не намагається бути чимось більшим, ніж вона є, — це симулятор копання ями, де вашим головним ворогом є не монстри (принаймні спочатку), а власна жадібність та обмежений заряд батареї вашого інструменту.

Основний ігровий цикл тут простий, як двері: ви копаєте, збираєте каміння та руду, вилазите на поверхню, продаєте все це добро в гаражі та купуєте покращення. Починається все з іржавої лопати, яка розряджається швидше, ніж старий iPhone на морозі, але з часом ви еволюціонуєте до потужного бура, а потім і до... пилососа. Так, ви не помилилися, пилососити надра землі — це вершина інженерної думки в цьому всесвіті. Смішно, але саме цей процес «засмоктування» ресурсів викликає той самий дивний АСМР-ефект, через який подібні ігри стають хітами. Ви наче чистите вуха світу, і це приносить дивне задоволення, поки ви не згадаєте, що вже другу годину просто дивитесь на деформовану текстуру землі.

Проте, будьмо чесними: технічний стан гри на Switch далекий від ідеалу. Попри те, що гра виглядає як проект з епохи раннього мобільного геймінгу, вона примудряється «фризити». Під час копання гра періодично завмирає на секунду-дві, наче консоль сама намагається усвідомити, навіщо вона прораховує фізику стількох шматочків бруду одночасно. Це не «вбиває» гру, бо тут немає потреби в мілісекундній реакції, але дратує так само як пісок у взутті. До того ж освітлення іноді поводиться дивно: коли ви спускаєтесь глибоко, стає темно (логічно), але встановлені лампи можуть просто перестати світити або провалюватися крізь текстури. Якщо ви забули взяти з собою достатньо ліхтарів і ваш джетпак сів, ви опинитесь у повній темряві на глибині ста метрів — це ідеальний момент, щоб переосмислити свої життєві пріоритети.

Розробники додали в гру трохи «спецій» у вигляді секретних шахт, артефактів та шматочків скелетів, які можна збирати. Це додає дрібку мотивації, але вона швидко випаровується. Головна проблема Hole Digging Master у тому, що баланс прогресії зламаний. Приблизно через дві години гри ви повністю прокачаєте свій інструментарій, джетпак і рюкзак. І ось ви стоїте з найкращим пилососом у світі, гроші сипляться з кишень, а купувати більше нічого. Гра продовжується, ви можете копати ще глибше, знаходити рідкісну платину, але це відчувається як робота без зарплати. Ви просто продовжуєте копати, бо... ну, назва гри це зобов'язує. Фінальний сегмент з «підземеллям» та гігантськими кротами намагається додати грі напруженості, але це виглядає як різка зміна жанру, до якої ви не готувалися, копаючи спокійну яму під джазову музику, що повторюється по колу кожні три хвилини.

Hole Digging Master — це ідеальна гра для того, щоб «відключити мізки» після важкого дня, але вона страждає від своєї ж простоти та технічної неохайності на платформі Nintendo. Це проект на один-два вечори. Якщо ви очікуєте глибокої стратегії чи захопливої історії про скарби, ви будете розчаровані. Але якщо ваша мета — просто перетворити віртуальну землю на дірку, то ви отримаєте саме те, за що заплатили (а коштує вона зазвичай як чашка кави). Це цифровий фіджет-спінер: безглуздий, затягуючий, і з часом викликає питання: «Що я роблю зі своїм життям?». Але поки є ще не викопаний шматочок руди, ви, швидше за все, не зупинитесь.